Головна | Реєстрація | Вхід| RSSСубота, 24.02.2018, 00:39

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 41234»
Форум » Після уроків » Література » Творча вітальня (Творчість користувачів сайту, проби пера)
Творча вітальня
Lyubustok Дата: Субота, 24.04.2010, 21:48 | Сообщение # 1
Сірий кардинал
Група: Модератори
Повідомлень: 69
Статус: Offline
Нещодавно читала поетичну збірку одного учня. Особливо сподобався вірш "В твоїх очах, мабуть, відбилось небо..." і подумала, що було б надзвичайно цікаво розпочати нову тему на форумі- тему творчості. проб пера. Почну з себе в надії, що естафету буде перейнято і підтримано. Цей вірш був написаний давно...ні, дуже давно...
Кольоровий сон
Чорна ніч-циганка за дверми
Жовті зорі міряла до кіс...
Спала я, і білими крильми
Сон до тебе душу мою ніс.
Йшла вона по зоряних стежках...
Підійшла до змріяних вікон:
темна шибка, двері на замках -
Ти не вдома дивишся свій сон...
Не застала... Ще недавній сніг
Слід беріг від твоїх підошов...
Я ж не знала, що у цьому ж сні
Ти мене провідати пішов...

Додано (24.04.2010, 21:48)
---------------------------------------------
Сподіваюсь, що хтось, а особливо Андрій, відгукнеться і сміливо поділиться своїми віршами. Я в 10 випускному їх писала і вірю, що багато хто пише, але рідко наважується поділитися з іншими.


 
vinil Дата: Неділя, 25.04.2010, 01:01 | Сообщение # 2
Нездоланний патріот
Група: Користувачі
Повідомлень: 86
Статус: Offline
Так, вірші Андрія варті уваги :]

Nemo nascitur sapiens, sed fit.

Повідомлення відредагував vinil - Неділя, 25.04.2010, 01:20
 
Klyoma Дата: Неділя, 25.04.2010, 15:08 | Сообщение # 3
Підполковник
Група: Користувачі
Повідомлень: 152
Статус: Offline
Мені не треба очі, щоб пізнать,
Буває, зрячі, а сліпі насправді,
Буває, вміють говорить – мовчать,
Буває руки є, а безпорадні..

Я ніч люблю за тонші відчуття,
А деякі весь час живуть ночами,
У чому сенс на цій землі буття?
У тому, що залишиться за Нами...
27.03.2010

Додано (25.04.2010, 15:07)
---------------------------------------------
Де б я не був, в яких бував країнах,
Я помічав і дивувавсь будь-де,
Коли я чув хоча б два слова рідних,
Ставало ніжним серденько моє...

Я чув багато мов на білім світі,
Святою стала мова лиш одна,
Готовий висікти власноруч на граніті,
Своєю мовою ці клятвенні слова:

Не відчахнусь від тебе я ніколи,
Тебе у спадок прадіди дали,
Тобою говорив щасливо і суворо,
Народ через зажурені віки.

І хай який облудливий собака,
Спаплюжить мою мову то хай зна,
Що словом, мов списом буде, атака
Йому у серце й рана та скрізьна...

09.02.2010

Додано (25.04.2010, 15:08)
---------------------------------------------
Мабуть, загинули в боях усі сміливі,
Хто вірив, мабуть, в таборах зотлів,
Лишились тільки лякані й безсилі,
Відсіяні у безвісті віків...

Отак і ходять, наче сірі миші,
По вулицям марніють задарма,
Пропали всі великі в давній тиші,
Що підіймали цей народ з ярма...

Хіба такими ми на світ родились?
Хіба такі нам гени прадіди дали,
Та ні... Вони боролись, за майбутнє бились,
Аби ми не марніли, а жили..

Народе мій, ти зіпсувавсь, ослабнув,
Кому осмілився, кому тепер продавсь?
Кому ти здавсь без бою так безславно?
Яка земля ця стане після нас?

Але хіба вогню у нас немає,
Невже козацька кров у жилах не біжить?
Нехай народ встає! Нехай ламає!
Ми будемо боротись! Будем жить!
2010

Я хочу дихати на повні груди,
І серце моє хоче вільно биться,
Думки мої хай чахнуть, наче руди –
І їм у голові не зупиниться.

Хай мені кажуть часом помовчати,
Не лізти наперед, жаліть себе,
Не жаль нам буде молодість втрачати,
Якщо вона нам даром не мине...

Ми спалахнем і хай коли загаснем,
Нас не зупинять леза і ножі,
Зупинимся коли думок запаси,
Спустошать в надрах нашої душі...

Не покорюся злу і буду биться,
Я буду гніватись, і буду говорить,
Хіба що їм безтямним доведеться,
Це серце в моїх грудях зупинить..

03.04.2010

В кузні мого серця

Ударом молота у кузні спокій розбивають,
І стогін сталі розсіка пітьму,
Із печі, мов із пащі , виринають,
Лукаві й ситі язики вогню.

З-під молота там крешуть блискавиці
І іскри падають додолу, мов зерно,
Водою напувають сталь з криниці,
Яка стіка, мов черлене вино.

Тріщить вогонь у ритмі полонезу,
І сталь стає там часткою вогню,
Щоб зберегти гарячий дух у лезі,
Щоб спопелити злобу і брехню.

Отак із серця мого, наче з шахти,
У голову мені пливуть слова,
І там, немов у кузні, без утрати,
Свої думки віршем гартую я...

10. 04. 2010

Повідомлення відредагував Klyoma - Неділя, 25.04.2010, 15:08
 
Efimka Дата: Субота, 01.05.2010, 20:29 | Сообщение # 4
Генерал-майор
Група: Користувачі
Повідомлень: 448
Статус: Offline
Це був чарівний вечір,коли дівчина поверталася додому з побачення.
Тепер вона думала:»так , це ,напевно,той хлопець,котрий мені потрібен,адже,здається,я-закохалася.
І так було кожного разу, з року в рік, аж до цього моменту коли вона побачила його. Ася не надіялася з ним строїти відносини, адже через декілька днів вона повертається додому, і там її чекають «її кавалери». Хоча Він був ніби ангел в чудовому сні. Такий прекрасний,але недоступний. Марту Аська також дуже сподобалася. Як-не –як, а новенька дівчина,хоча вона була дуже впертою. Коли Март захотів познайомитися з нею блище, вона лише нагрубила йому показала своє не зацікавлення і не підпустила до себе… Хлопець намагався підступитися до неї кілька разів,але це було марно.
Одного вечора, Ася з подругою пішли в кіно , вони ще не нали, що там буде Март. Після закінчення фільма, Ася попрямувала на вихід і не помітила, як десь ділася її подруга. Вийшовши з кінотеатру, вона побачила,як до неї наближається Март.Вона думала, щоб кудись подітись, але якась невідома сила її затримала.
-Привіт! Ти також була в кінотеатрі?
-привіт, так, а що?
-та ні,нічого. Ну що сподобався фільм?
-так, чудовий.( Гмм,а він і не такий поганий як про нього говорили)-подумала дівчина.
-Знаєш….може прогуляємося?
- Добре, давай, все рівно моя подруга десь ділась…
Вони провели чудовий вечір , говорячи, про все на світі. Дівчині було так легко з ним, їй здавалося, ніби вона говорить сама з собою. На жаль, в її голові крутилися думки, що ці відносини не надовго, а лише на вечір, бо їй час їхати додому. Того вечора був теплий,літній дощ,який ніби щось знав….що вони запам*ятають цей вечір на все життя.
Коли Ася поїхала, вони телефонували один-одному кожного дня. Дівчина ,навіть забула про всіх своїх хлопців, котрі постійно телефонували,щоб зустітися.
Одного вечора,коли вони спілкувалися в ICQ , Аська не витримала і написала: « Знаєш, можливо це і смішно, або по-дитячому,але,здається я тебе кохаю. Адже я ніколи і ні до кого такого не відчувала. Я хочу бути лише з тобою.»
Прочитавши це повідомлення ,хлопець був здивований і в той же час щасливий,адже його почуття взаємні і він відповів:» я також тебе кохаю,але боявся про це сказати»
З того,сказати б,випакового моменту,їхні відносини стали ще міцніші і тепліші.Хоча вони і були в різних містах.Але це не заважало бути разом. І ось вони разом уже два роки , а знову і знову згадують день коли зустрілись, ті сварки які були між ними, і звичайно ж теплий дощ, який залишиться назавжди.
І ось непомітно прийшов час для святкування Нового року, Ася і Март домовилися провести його разом. Ася вибрала для коханого найкращий подарунок. Март також вгадав з подарунком , адже він знав, що дівчина обожнює ведмежат, тому подарував букет квітів та рулончик у формі ведмедика. Коли ж годинник почав бити дванадцяту, вони зрозуміли, що час для бажання. Якось необережно вони поглянули один на одного і посміхнулись.
Тоді Марк запитав:
А що ти загадала?
- Не скажу, бо не здійсниться.
- Здійсниться, скажи.
- Ні!
- Ну добре, давай я скажу а потім ти, добре?
- Ага.
- Я забажав, щоб ми були завжди разом і не розлучались. Так я знаю, що це смішно, але це так.
- Хі…ти не повіриш!
-Чому?
- Тому що я забажале те саме.

Додано (01.05.2010, 20:23)
---------------------------------------------
Вони посміхнулись і Март обійняв її.
Після святкування Нового року Ася знову поїхала додому, вони спілкувались, але….
Але через деякий час, хлопець пропав. Ася писала, телефонувала-але без результату. І ось нарешті вона отримує листа від його мами. Розгорнувши, вона не повірила власним очам, і на її очі набігли сльози…
« Асінько, мила моя донечко, ти стала для нас, як рідна донька, не суди нас, але Март помер…В нього була тяжка хвороба, він не хотів, щоб ти знала, адже хотів, щоб ваші відносини були нормальними і ти не жаліла його. Він хотів, щоб ти після його смерті була щасливою і жила далі. Прошу приїхати і забрати одну річ, яку він залишив для тебе. Не суди нас, адже це було його бажання, а я як мати, повинна була його виконати.
З любов’ю Л.В.»
Їй було так погано, як ніколи в житті. Дівчина не хотіла жити, але все таки зібралась і наступного ранку поїхала, щоб зустрітись з Мартовою мамою. Приїхавши вона, йшла по вулиці не помічаючи нікого, їй було все рівно, що з нею буде, в її думках був лише він, моменти які вони провели разом. Забравши конверт, вона поговорила з його мамою, спробувала її заспокоїти, пообіцяла, що буде приїздити до них в гості, і завжди допомагатиме. Потім зібрала свої речі і поїхала додому. Йшовши до автостанції, її ледве не збила машина, водій кричав на неї, але вона не чула і його, а йшла далі. Люди говорили до неї, але і їх вона не чула, їй лише хотілося додому, бо вона втомилась.
Вона не пам’ятає як опинилася в себе в кімнаті, а лише пам’ятає ті гіркі сльози відчаю, коли вона відкривала лист. І прочитала:
« Кохана моя, Асінько! Вибач мене, якщо зможеш, що я не повідомив тебе про своє захворювання, я знаю, що повинен був це зробити, але зрозумій, мила, що я хотів, щоб ці наші відносини були найкращі в світі. Щоб ти була щаслива. Я покохав тебе і не хотів щоб тобі було боляче. Я хочу сказати одне, що щоб зі мною не трапилось я завжди любитиму тебе і завжди буду з тобою, ніколи тебе не залишу. Знай, що моє серце назавжди належить тільки тобі, я жив тільки ради тебе. Дякую , що подарувала мені найкращі два роки у моєму житті. Я залишаю, цей ланцюжок з кулоном у вигляді серця для тебе. Знай, що це моє серце, тепер воно у тебе. І поки ти його носиш, я завжди з тобою.
Люблю, цілую,назавжди твій Март!»
Дочитавши листа, вона знову ринула в сльози. Їй знову нічого не хотілось, ні, близьких, ні друзів, навіть жити. І вона не помітила, що заснула, вона бачила чудовий сон, де вони з Мартом разом і все добре.
Наступного ранку її розбудив телефон. Асі не хотілося ні з ким говорити, але, чомусь, поглянула не екран…і там було повідомлення він Матріна…..
Ася не довго думаючи відкрила його і побачила:
« Доброго ранку, моє сонечко. Я тебе кохаю!»
Вона притулила руку до шиї, але ланцюжок з сердечком був у неї.. дівчина злякалась:
«сон чи реальність це???»- подумала вона і тому вирішила зателефонувати Марту,але…..
« Такий номер більше не обслуговується….»
І вона зрозуміла, що це було останнє повідомлення від нього.
І ось до цього часу вона носить квіти на його могилу. В житті вона досі сама, але в серці з ним. Вона кохає його і досі. І вона щаслива.
І навіть після її смерті вони будуть разом,але вже не на землі,а на небі….
І все таки, дощ щось знав…..

Додано (01.05.2010, 20:29)
---------------------------------------------
P.S: Вибачте за деякі помилки, набирала бистро, тому механічно могла допустити


 
Lyubustok Дата: Субота, 01.05.2010, 20:47 | Сообщение # 5
Сірий кардинал
Група: Модератори
Повідомлень: 69
Статус: Offline
Оце сюрприз!!! Ти пишеш прозу?! Ти пробуєш фіксувати свої власні почуття на папері, даруючи їм владу над часом, втілюючи їх у переживання героїв твоїх творів... Вітаю і дуже радію. Не думаю, що комусь заманеться виправляти помилки, адже ми домовилися, що ця творча вітальня презентує проби пера, що передбачає певну недосконалість... Я почуваюся щасливою: мені пощастило на учнів....

 
Efimka Дата: Субота, 01.05.2010, 21:00 | Сообщение # 6
Генерал-майор
Група: Користувачі
Повідомлень: 448
Статус: Offline
Quote (Lyubustok)
Оце сюрприз!!! Ти пишеш прозу?! Т

так, це лише один з моїх творів...їх не так багато, але і не мало....

Додано (01.05.2010, 21:00)
---------------------------------------------
Вибачте, там не РУЛОНЧИК у формі ведмедика, а КУЛОНЧИК...


 
Klyoma Дата: Середа, 05.05.2010, 21:14 | Сообщение # 7
Підполковник
Група: Користувачі
Повідомлень: 152
Статус: Offline
Lyubustok,

Гарні у вас вірші... Видно, що все відточено, не так як в мене буває... Гарний би з Вас журналіст вийшов, ми б багато чого втратили, зате ви б з нами не мучились... Я б не витримав, або учні не витримали б....=)

 
Lyubustok Дата: Четвер, 06.05.2010, 17:31 | Сообщение # 8
Сірий кардинал
Група: Модератори
Повідомлень: 69
Статус: Offline
Дякую, Андрію, але той вірш, написаний у твоєму віці, далекий від досконалості..Однак то були намагання щиро зафіксувати якісь почуття. І зізнаюся тобі, що ніщо не в змозі так оживити минуле, як власні вірші. Інколи читаю і починаю навіть запахи з минулого відчувати. Якась дивовижа.Тому пиши. Пиши постійно, пиши скрізь. Творчість робить тебе не схожим ні на кого іншого, неповторним, цікавим і глибоким. А ще вона рятуватиме тебе у складних, навіть безвихідних, в емоційному плані ситуаціях.
А стосовно учителювання, то насправді я дуже люблю свою професію.
До речі, чому ж до нас у творчу вітальню не приєднуються автори пісень з 11-А? Як гадаєш?
Quote (Klyoma)
Я б не витримав, або учні не витримали б....=)
Не знаю, не знаю, деякі учні з 7-В після Дня дублера говорили, що Андрій "так цікаво розповідав, от якби він завжди у нас вів..."


 
Efimka Дата: Неділя, 09.05.2010, 19:36 | Сообщение # 9
Генерал-майор
Група: Користувачі
Повідомлень: 448
Статус: Offline
Вона сиділа і гірко плакала ,промовляючи:
-Спізнилась,я спізнилась.
Вона народилася в місті з яким пов*язана вся історія . В місті Києві .. Вона ще з раннього дитинства була незвичайною дитиною. Гуляючи парком, вона любила розмовляти з деревами . їй здавалося, ніби вони розповідали їй про все на світі : Що таке небо, чому воно блакитне, чому коли притуляєшся до травички,вона тебе лоскоче ніби матусина рука,яка гралася з нею в дитинстві. Вона пам’ятає .
І ось одного ранку коли Фінка гралася на подвір*ї , вона почула як хтось її кличе.
-Фімко, доню, йти вже в дім.
Це була її матуся,з чудовим,ніжним голосом.
Зайшовши в дім, вона здивувалась. Бо всі речі були спаковані по величезних,похмурих коробках . Фінка не стримавшись запитала:
-Матусю, а чому всі наші речі зібрані? – і поглянула в мамині очі. Вона все зрозуміла, бо материнські очі були наповнені горем і смутком.
-Розумієш,доню, ми переїздимо до дідуся з бабусею. Там добре, свіже повітря, багато квітів,все як ти любиш.
Так,але це ж мій дім…а як же тато? Він також з нами їде?
- Ні тато з нами не їде,він залишається тут. Не запитуй більше нічого. Так буде краще для нас обох.
Минуло кілька років, дівчинка стала старшою, і тепер, тут лунає її сміх і щебетання.
-Дідусю, дідусю, а давай заспіваємо,оту про Катюшу, як вона чекала…
Дідусь посміхаючись брав її на руки і вони в один голос виводили пісню про Катюшу.
Фінка була дуже щаслива коли сиділа ввечері в дідуся на руках і співала з ним різні пісні, або слухала розповіді , як він був солдатом, як служив в армії, як заробив три зірки, коли був підполковником. Для неї це було все нове й цікаве. Одного вечора , коли Фінка запитала у бабусі де дідусь, вона відповіла, що дідусь скоро повернеться і не сумувала.
Але цей час без дідуся для дитини були вічністю.
І ось, нарешті Фінка почула знайомий скрип старенької калітки, і чимдуж побігла до дверей.
-Дідусю, дідусю! – щебетала вона,-Чому ти так довго не повертався?:
- Розумієш,дитинко, коли я вже йшов додому , то зустрів зайчика, котрий плакав і не знав де його домівка , мені стало шкода сіроманця і я відвів його до мами. А за це його мама дала мені гостинчик для тебе, адже вона знає,що в нас є маленька дівчинка .
- І що? Що це за гостинчик? Що тобі дала мама зайчика? А зайчик дуже плакав? А ти мені його покажеш?
-Дідусь розсміявся і вийняв з кишені яблучко і простягнув Фінці.
Дівчинка взяла яблучко і оченята зразу засвітилися від щастя., адже це був гостинчик від зайчика.
Наступного дня дідусь знову пішов на роботу,а Фінка залишилась з бабусею. Адже мама також працювала і приходила дуже пізно,коли Фінка вже спала.
Цей день дівчинка провела зі своїми друзями. Вони бігали,грали в хованки,доганяли, а також в грибочку(Грибок-Пісочниця), Грибочок збудував для неї дідусь , коли вона була зовсім маленькою. В Фінки було двоє найкращих друзів Анютка та Дмитрик, вони могли грати хоч цілий день,але коли приходив дідусь, діти сідали навколо нього і слухали різні дивовижні розповіді. І ось Фінка пішла вже в перший клас,як не дивно , за одну руку з мамою, а за іншу з дідусем. Вона ніколи не забуде той час.
Але її щастя тривало не довго, через декілька років, мама знову вийшла заміж, і їм прийшлося знову переїздити. Фінка, коли дізналась про це, відреагувала не дуже добре:
-Ні! Ні, не поїду, нікуди я не поїду! Знову їхати, не хочу, тут дідусь…
І побігла зі сльозами на її голубих , ніби чисте , безневинне небо очима, в те місце, де вони могли сидіти з дідусем .Там, в садочку , під яблунею. А за нею пішов і дідусь. Підійшовши блище, сів біля неї і почав говорити:

Додано (09.05.2010, 19:36)
---------------------------------------------
-Знаєш,Фінко , ти дуже незвичайна дівчинка , ніби казкова принцеса. Зрозумій,мила, ти повинна бути з мамою, адже ти їй дуже потрібна. Ти ж найдороща для неї людина. Ти ж не можеш залишити її саму. Адже мама буде плакати без тебе. Ти ж не хочеш,щоб мама плакала,правда?
Дівчинка ,схлипнувши,відповіла:
-Не хочу,адже я люблю матусю.
-От і добре, не переживай, адже ти будеш часто приїздити до нас, і ми будемо бачитись.
І вона обійняла дідуся сильно-сильно і промовила:
- Я люблю тебе! Дякую.
Ось вже пройшло кілька років , Фінка , як і обіцяла приїздить дол. Дідуся з бабусею . Завжди допомагає їм..Але…. З кожним роком , вона стає чужою для них..
Коли дідусь запитує, як вона? Дівчинка холодно відповідає, що все добре і йде кудись в інше місце.
Дідусь, зрозумів, що вона змінилась, можливо, просто подорослішала. Але йому боляче від її вчинків.
Фінка почала більше часу приділяти не сім*ї, а друзям, в неї з*явився хлопець, з яким вона проводить майже весь вільний час, вона забула,як обіцяла дідусю, що ніколи його не забуде, що завжди буде з ним.
Через декілька днів,Фінка мала від*їздити додому, але сталось горе.. Дідусь захворів. Її мама не могла залишити роботу, адже і так пропустила декілька днів, тому поговоривши з бабусею, накупивши, різних ліків, поїхали.
Але як на подив, Фінка все ж залишалася байдужою до того що сталось. Вона сама не розуміла, чому її це не зацепило.
І ось, рано вранці Фінка проснулася від телефонного дзвінка. До телефону підійшла мама. Дівчинка крізь сон чула, що мама плакала, але не зрозуміла чому.
Через декілька хвилин, мама її розбудила і мовила:
-Фінко,прокидайся,ми їдемо.
-Куди?
- Дідусь,Фінко,він помер.
Дівчина нічого не сказала,встала,зібралась і поїхали.Вони встигли лише на похорон. Там вона стояла, нічого не промовивши. До неї говорили,а вона мовчала.
Вони залишились на кілька днів.
Рано вранці Дівчина проснулась, одягнулась і пішла, куди вона йшла, вона не знала, але щось її вело,коли отямилась, зрозуміла, що знаходиться біля могили свого дідуся. Дівчина впала на коліна, гірко заплакала, і мовила крізь сльози:
Прости , дідусю,прости,я так винна перед тобою,якби ж я могла повернути час на зад…
Я спізнилась,спізнилась…

P.S: Не спізніться, не робіть помилки такі, як зробила Фінка,адже час назад не повернути.


 
Lyubustok Дата: Понеділок, 10.05.2010, 07:14 | Сообщение # 10
Сірий кардинал
Група: Модератори
Повідомлень: 69
Статус: Offline
Quote (Efimka)
Вона сиділа і гірко плакала ,промовляючи:
-Спізнилась,я спізнилась.

Гарний початок для оповідання. Фактично ти почала оповідати з розвязки, що завжди інтригує. Випадок із життя, тобто факт, є, ідея чудова, тема надзвичайно злободення. Це дуже добре, бо це якраз те, що торкатиметься до серця читача. Залишилася дрібничка -знайти для цього всього відповідну форму. Роздрукуй і принеси після ДПА, спробуємо зробити перші проби роботи над формою. Цей процес, обіцяю тобі, буде цікавим, захоплюючим і водночас болючим і важким.Він називається муками творчості. Звісно, ти мучитимешся сама, адже ти автор. Я ж спробую у межах своєї компетенції дещо підказати smile

Додано (10.05.2010, 07:14)
---------------------------------------------
А ще нагадаєш мені про Василя Слапчука. Візьмемо його малу прозу для спостереження над оригінальними прийомами формотворення думки, розбудови системи художніх образів.Чекатиму з нетерпінням


 
vinil Дата: Вівторок, 18.05.2010, 15:31 | Сообщение # 11
Нездоланний патріот
Група: Користувачі
Повідомлень: 86
Статус: Offline
Quote (Lyubustok)
А ще нагадаєш мені про Василя Слапчука.

Василь Слапчук різний. Від майже філософської прози ("Осінь за щокою") до віршів на військову тематику. Що саме з його творчості Ви мали на увазі?


Nemo nascitur sapiens, sed fit.
 
Efimka Дата: Вівторок, 18.05.2010, 15:56 | Сообщение # 12
Генерал-майор
Група: Користувачі
Повідомлень: 448
Статус: Offline
Quote (vinil)
Що саме з його творчості Ви мали на увазі?

Клітка для неба


 
vinil Дата: Вівторок, 18.05.2010, 19:55 | Сообщение # 13
Нездоланний патріот
Група: Користувачі
Повідомлень: 86
Статус: Offline
Зі Слапчука читав "Осінь за щокою" і "Жінка зі снігу". "Клітку для неба" порадите?

Nemo nascitur sapiens, sed fit.
 
Efimka Дата: Вівторок, 18.05.2010, 22:11 | Сообщение # 14
Генерал-майор
Група: Користувачі
Повідомлень: 448
Статус: Offline
Quote (vinil)
"Клітку для неба" порадите?

я зараз читаю, мені подобається, маленькі ніби твори,але все сказано, і в настіпній частині(творі) іде ніби продоження попереднього


 
Маняшка Дата: Неділя, 13.06.2010, 22:29 | Сообщение # 15
Рядовий
Група: Користувачі
Повідомлень: 21
Статус: Offline
Це гірше пекла,
Це просто жах,
Коли погасла у очах
Іскра любові...
І знову чути в небесах
Дитячий плач моєї музи,
Яка летить до мене в снах.
У снах любові і незгоди,
У снах, про дружбу й про сім*ю,
У снах, де ніжно ти цілуєш,
І в снах, де йдем ми не разом.
Не плач, не плач моя ти музо,
Він не повернеться сюди,
А я так гордо й так сміливо
Зіжму кулак і усміхнусь,
І не побачить він ті сльози,
Які я нічці віддаю.


=)
 
Форум » Після уроків » Література » Творча вітальня (Творчість користувачів сайту, проби пера)
Сторінка 1 з 41234»
Пошук:


zologymnasium.ucoz.ua © 2018
Хостинг від uCoz